(клікніть зображення для збільшення)

Пов’язки використовують для закріплення перев’язувального матеріалу, тиску на яку-небудь частину тіла — в основному з метою зупинки кровотечі, попередження набряку тканин або утримання кінцівки або іншої частини тіла в нерухомому стані. Відповідно розрізняють пов’язки закріплюючі (зміцнювальні), тиснучі (давлячі, тугі) та знерухомлюючі (іммобілізуючі).  Зі зміцнювальних пов’язок найбільш поширені пластирні, сітчасті і бинтові. Найпростіші пов’язки повинен вміти накладати кожен.  Існує безліч різних варіантів пов’язок, їх накладення вимагає певних навичок, так як неправильно зроблена пов’язка скоро слабшає, сповзає, порушує кровообіг. викликає біль. Щоб навчитися добре накладати бинтові пов’язки, потрібно запам’ятати правила їх накладення і оволодіти нескладними практичними навичками.

Правила накладання пов’язок: 

1. Пов’язку накладають зі стерильного матеріалу чистими, добре вимитими з милом руками, шкіру навколо рани або вогнища захворювання (гнійника та ін) обробляють антисептиком (спирт, йод, перекис водню тощо).

2. Потерпілий, при накладенні пов’язки повинен лежати чи сидіти у зручній для нього позі, а рятувальник розташовується поруч так, щоб  бачити обличчя хворого (слідкувати — чи не заподіює  він біль) і всю перев’язувальну поверхню.

3. Ногу бинтують в випрямленому положенні, а руку — зігнутою або напівзігнутою в лікті і злегка відведеній від тулуба.

4. Вільний кінець бинта беруть в ліву руку, а скачану його частину в праву. Розкочують бинт навколо кінцівки, тулуба або голови в напрямку зліва направо (по ходу годинникової стрілки), прихопивши першими двома оборотами (турами) кінець бинта і притримуючи кожен тур вільною лівою рукою. Починаючи бинтування з більш тонкої частини тіла, поступово просуваються до більш товстої (на кінцівках звичайно від кисті або стопи до тулуба). Перші 2 туру бинта повинні повністю покрити один одного, щоб добре закріпити кінець бинта, а кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його. Якщо бинт лягає на тіло не рівно, то необхідно його «перекинути» (перевернути). Останні 2 тури бинта, як і два перших, накладаються один на одного, потім бинт розрізають уздовж, зав’язують вузлом обидва кінці (не слід бинт розривати, так як один з кінців може обірватися). Сильний натяг бинта може викликати біль.

5. Для перев’язки звичайно використовують упакований стерильний бинт. Зручно користуватися для перев’язки індивідуальним перев’язочним пакетом, який містить і стерильну ватно-марлеву подушечку, і бинт для її закріплення.

6. Пов’язка повинна повністю закривати пошкоджену ділянку тіла (рану, виразку і т. п.), щоб запобігти потраплянню мікробів, захистити від подальшої травматизації, забезпечити дію нанесених на неї лікарських препаратів.

7. Пов’язка не повинна здавлювати тканини, викликати їх сильне натягнення. а отже, посилювати біль, ускладнювати дихання і кровообіг.

8. Техніка накладення пов’язки на будь-яку ділянку тіла повинна забезпечувати можливість вільно рухатися, не викликати незручностей. не завдавати потерпілому (хворому) зайвого болю.

9. Правильно накладена пов’язка повинна виглядати акуратно, естетично, по можливості не спотворювати контури кінцівки, голови або тулуба. При дотриманні перерахованих правил пов’язка попередить вторинне інфікування рани, буде постійно сприяти відсмоктуванню рідин, що виділяються з рани, наприклад гною, забезпечить зупинку невеликої кровотечі (капілярної або венозної), в ряді випадків буде служити для тимчасового знерухомлення (іммобілізації), що зменшить біль в ушкодженому місці, запобігне розвитку значного набряку тканин, і т. п.

Пластирні пов’язки застосовують для фіксації стерильної пов’язки або пов’язки з ліками на рані. Вузькі смужки пластиру накладають поверх перев’язувального матеріалу. Широко поширений такий різновид пластирної пов’язки, як пов’язка з бактерицидним пластиром, що використовується при невеликих ранах, саднах, опіках і т. п.

Косинкову пов’язку  (Мал. 2) використовують для утримання перев’язувального матеріалу або підвішування пошкодженої руки. У першому випадку, наприклад при накладенні пов’язки на кисть, розстеляють косинку, кладуть поверх неї пошкоджену кисть таким чином, щоб можна було загорнути на тильну поверхню один з кінців, а потім два інших кінця зав’язують. Кінець косинки, що залишився відвертають і, якщо потрібно , злегка підтягують в напрямку до передпліччя. Аналогічним чином накладають косинкову пов’язку на стопу. Для цього пошкоджену стопу ставлять на розстелену косинку, відвертають один з її кінців на тильну поверхню, потім два кінця що залишилися зав’язують навколо щиколотки (трохи вище гомілковостопного суглоба). Розмір косинки повинен бути достатнім, щоб обернути нею всю стопу, включаючи п’яту.

У разі підвішування пошкодженої руки на косинці в розпрямлену косинку укладають руку, один кінець косинки проводять між тулубом і рукою, а інший виводять на напліччя цієї ж руки (Мал. 3).  Обидва кінці зав’язують (бажано розташувати вузол не на шиї), після чого вільний кінець косинки обертають навколо ліктя і  фіксують на передній поверхні пов’язки за допомогою шпильки. Для доброї косинкової пов’язки треба мати косинку з бічними сторонами  не менше 100 см. Пластові хустки мають менший розмір, але в екстремальних випадках можна використати і їх.

Сітчасті пов’язки відрізняються від бинтової тим, що довго і надійно утримуються на будь-якій ділянці тіла, у тому числі на голові, суглобах або тулубі. При використанні цих пов’язок значно скорочується витрата перев’язувальних матеріалів. Такі пов’язки дуже зручні для накладення на один або кілька пальців, на інші частини тіла. Випускається сітчастий бинт кількох розмірів (з номером від 1 до 7). Важливо правильно вибрати його, оскільки бинт маленького розміру буде сильно здавлювати тканини, а бинт надмірно великого розміру буде сповзати, не фіксуючи накладений  перев’язувальний матеріал.

Бинтові пов’язки залишаються найбільш вживаними. Найбільш поширені пращеподібна, кругова, спіралеподібна, колосоподібна, вісімкоподібна, хрестоподібна, черепашача бинтові пов’язки.

Пращеподібна пов’язка (Мал.4) накладається на ніс або підборіддя, а також на все обличчя. Ширина пов’язки повинна бути достатньою, щоб вона могла закрити відповідну пошкоджену частину обличчя або все обличчя. Довжина пов’язки повинна становити близько півтора кіл голови. З двох кінців розрізають пов’язку вздовж, залишаючи середину цілою (наприклад, за розміром підборіддя). Нерозрізану частину накладають на рану, перехрещують кінці з обох сторін і зав’язують їх ззаду.

Кругова пов’язка— найпростіша бинтова пов’язка. Вона застосовується для закриття невеликої ділянки тіла, наприклад очей, вуха, лоба, але найбільш зручна на шиї, плечі, зап’ясті. При цій пов’язці кожний наступний тур бинта накладається на попередній (аналогічно першим турам інших пов’язок).

Спіралеподібна пов’язка — проста пов’язка на кінцівки та пальці.  Накладається в напрямку від периферії до центру (з більш тонкої частини кінцівки до більш товстої) ніби по спіралі, при цьому кожен наступний оберт частково повинен прикривати попередній, закріплюючи його.  Для частин тіла, що мають велику довжину (наприклад, руки, ноги), для більш рівного лягання бинта, може застосовуватися так звана спіралеподібна пов’язка з перегинами (Мал. 5). Накладають її починаючи з двох-трьох кругових ходів, а потім ходи бинта ведуть

більш косо, ніж це потрібно для звичайної спіралеподібної пов’язки. Великим пальцем лівої руки притримують його нижній край, розкочують трохи головку бинта і перегинають бинт у напрямку до себе так, що верхній край його стає нижнім і навпаки. Перегини бинта треба робити на одній стороні і по одній лінії. Зовні ця пов’язка схожа на колосоподібну, з якою її іноді плутають.

Спіралеподібну пов’язку на один палець починають викону­вати із зап’ястка  (Мал. 6).

Після закріплювальних ходів бинт переносять на першу (нігтьову) фалангу пальця тильною стороною долоні і звідти починають спіральне прибинтовувати палець до основи. Після цього бинт знову переносять на зап’яс­ток, де і закріплюють. Якщо потрібно забинтувати кожен палець окремо, то, забинтувавши спіралеподібне один палець, бинт переносять тильною стороною долоні на зап’ясток, де роб­лять закріплювальний хід і ведуть до другого пальця і так далі, доки не будуть забинтовані усі пальці. На правій руці бинтува­ти починають з великого пальця, на лівій — з мізинця — (тобто зліва — направо)

Вісімкоподібна пов’язка найчастіше застосовується на суглобах (плечовому, ліктьовому, колінному, гомілковостопному), наприклад при ушкодженнях зв’язок, випоті в суглобі. Перші тури бинта починають накладати нижче пошкодженого суглоба, потім переходять до бинтування вище суглоба, після чого знову спускаються вниз. В результаті такого бинтування утворюється фігура, що нагадує вісімку. Зазвичай чергують восьмиподібні тури

з круговими, поступово закриваючи всю поверхню шкіри над суглобом.

Під час пошкодження долоні і кисті бинтування починають із зап’ястка, роблять 2—3 ходи і косо ведуть до  початків пальців (Мал.7 б) Там роблять кілька обертів і знову хрестоподібне повертають на зап’ясток. Перехрещування ходів бинта відбувається на внутрішній, зовнішній чи обох поверх­нях долоні залежно від розміщення рани. Таку саму техніку застосовують при бинтуванні зовнішньої поверхні стопи.

Колосоподібна пов’язка застосовується для «незручних місць»:  плечового суглоба,  верхньої частини плеча та стегна,

області паху та сідниць.

  При накладенні на плечовий суглоб колосоподібна пов’язка починаються закріплюваним туром довкола грудей. При цьому бинт ведуть з-під пахви від здорового боку по грудях і зовнішній по­верхні травмованого суглоба, потім позаду через пахвинну ямку на плече. Далі по спині через здорову пахву на груди, таким чином повторюють ходи бинта, доки не закриється весь суглоб (Мал.8 а)

При накладені пов’язки на стегно роблять кілька закріплювальних турів довкола нижньої частини живота, потім ведуть косо вниз до найнижчої точки пов’язки, роблять півоберт довкола кінцівки та продовжують бинтування через протилежне стегно (Мал. 8 б).

Черепашача пов’язка накладається на великі суглоби (коліно,

лікоть, п’ятку). Вона є дуже зручною, не обмежує рухів у цих суглобах і при цьому не зсувається. Перев’язку ліктьового суглоба починають двома-трьома ходами бинта через ліктьову ямку (Мал. 9). Далі бинт спіралеподібними турами укладають  по черзі на передпліччі та плечі з перехрещенням на ліктьовій ямці. На коліні її розпочинають накладати круговими турами бинта через надколінну чашечку, наступні тури здійснюють вище і нижче колінного суглоба, перехрещуючи їх у ділянці підколінної ямки. Потім витки бинта зводять до центру, поступово повністю вкриваючи колінний суглоб. Бинтування п’ятки починають з її виступаючої час­тини, а наступні ходи ведуть вище і нижче перших, ча­стково їх перекриваючи та перехрещуючи на

тильній стороні підошви (над гомілковостопним суглобом).

Хрестоподібна пов’язка накладається на груди.  Хрестоподібну пов’язку (Мал. 10) починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і повертають­ся знову на грудну клітку. Зробив­ши кілька кругових спіральних турів, піднімають бинт на ліве надпліччя. Кінець бинта закріплю­ють шпилькою. У випадку проникних поранень грудної клітки потрібна герметична пов’язка, яка може бути зроблена за допомогою липкого пластиру. Під пластир підкладається стерильна серветка чи відрізок бинта. Стрічки лейкопластиру починають накладати на 1—2 см вище рани че­репицеподібно.

Пов’язка «чепець». Крім пращоподібних пов’язок на голову накладається пов’язка «чепець».   Її накладають у випадку рани волосистої частини голови (Мал. 11) і закріплюють стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відривають відрізок довжиною близько 1 м і кладуть його на тім’я. Кінці спускають вертикально вниз попереду вушних раковин і підтримують у натягнутому стані. Навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, а потім, дійшовши до вер­тикальної смуги, бинт обгортають навколо неї і ведуть під ку­том на потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і лоб та кожний раз спрямовуючи його більш вертикально, закрива­ють усю поверхню волосистої частини голови і лоб. Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта зав’язують під підбо­ріддям.

Тиснучі  пов’язки найчастіше використовують для тимчасової зупинки кровотечі з рани. Їх застосовують також для зменшення крововиливу в порожнині суглобів і навколишні тканини. Зазвичай на рану накладають щільний ватно-марлевий валик і туго прибинтовують його. Слід пам’ятати про те, що туге бинтування деяких ділянок тіла, де проходять судини, наприклад в підколінній ямці, сприяє їх стисненню, що може призводити до дуже тяжких наслідків (аж до гангрени кінцівки). В деяких випадках використовують так звані компресійні пов’язки із спеціального еластичного бинта, наприклад при венозній недостатності,  при ушкодженнях зв’язок суглобів, або спеціальні панчохи, гольфи, наколінники, налокітники, напульсники і ін.

В медицині катастроф, а також в військово-польових умовах використовуються бандажі для першої допомоги з аплікатором для тиску на рану.  Цей різновид тиснучих пов’язок, при правильному використанні, може зупинити досить сильну (але не критичну) кровотечу.

Знерухомлюючі (іммобілізуючі) пов’язки застосовуються для знерухомлення пошкодженої або хворої частини тіла, зазвичай кінцівки або хребта.  При пошкодженнях кінцівок (переломи, вивихи, захворювання суглобів і ін) іммобілізація має велике значення для зменшення болю, попередження шоку. При відкритих переломах кісток та інфікованих ранах м’яких тканин іммобілізація — один з методів попередження інфекції та боротьби з нею. Розрізняють іммобілізацію тимчасову (транспортну) і постійну (лікувальну). Для транспортної іммобілізації при наданні першої допомоги застосовують спеціальні шини, при відсутності їх роблять шини з лозин, дощок, пучків соломи.  Лікувальна іммобілізація здійснюється гіпсовою пов’язкою, а також її синтетичними аналогами. Вітаємо! Ви пройшли дуже важливий курс десмургії (вчення про пов’язки).

Частіше тренуйтеся в накладенні різних типів пов’язок, вчіть інших! Для тренування  можна користуватися еластичним бинтом.

А тепер розглянемо наступну тему — «Переломи та вивихи».